Віктор Гвоздь: Зміни геополітичної ситуації в світі

Віктор Гвоздь: Зміни геополітичної ситуації в світі
146460 ПЕРЕГЛЯДІВ

Нові тенденції на пострадянському просторі

В моїх попередніх статтях (зокрема, «Повернення двополярного світу. Пандемія та криза як фактори геополітики») про наслідки пандемії COVID-19 та кризу нафтового ринку зроблено декілька висновків щодо чергової зміни геополітичної ситуації в світі. Передусім це стосується зміцнення ролі США та Китаю, як двох провідних центрів сили глобального рівня. Інші центри сили, в тому числі Росія, не витримуючи з ними конкуренції і здаючи свої позиції, продовжують відстоювати власні інтереси.

Як зазначалося у згаданих публікаціях, все це посилює напруженість у світі, яка за характером стає все більш конфліктною. Однак практично не розглядався вплив таких процесів на ситуацію в регіоні колишнього СРСР та довкола України. Саме це маючи на увазі, хочу поділитися своїми думками, особливо про подальші намагання Росії відновити свій контроль над Україною, що, своєю чергою, актуально за нових геополітичних умов як для українців, так і для росіян.

В цьому плані показовою стає низка подій, що останнім часом відбуваються на пострадянському просторі, засвідчуючи принципову зміну на його теренах балансу сил. Більшість з таких подій добре відома. Та все ж погляньмо на них з іншого боку чи, як то кажуть, ракурсу. А саме — в рамках єдиного підходу, як прояву однієї і тієї ж тенденції. Прикладами зазначеного, зокрема, є:

Невдалі спроби Росії нав’язати Україні свій варіант врегулювання конфлікту на Донбасі

Невдалі спроби Росії нав’язати Україні свій варіант врегулювання конфлікту на Донбасі, яким передбачається дезінтеграція української держави під виглядом її федералізації. І хоча Росія стверджує, що нова українська влада готова піти на принципові поступки зі згаданого питання, все ж цього не сталося. Що і викликало надзвичайно негативну реакцію як у самому Кремлі, так і в російському політикумі.

І навіть більше, на противагу Росії, яка намагається погрозами і ультиматумами повернути Україну до сфери свого впливу, українська сторона досить активно співпрацює у військових питаннях зі США та НАТО. У поточному році найбільш показовими проявами такого співробітництва стали спільні військові навчання України зі США та іншими країнами НАТО Sea Breeze, Joint Effort та Rapid Trident. В той же час у 2020 році розпочалися регулярні польоти американських стратегічних бомбардувальників у повітряному просторі України. Вони імітували нанесення повітряних ударів по військових об’єктах, розташованих в анексованому Криму та на Північному Кавказі Росії. По суті, це все не що інше, як відповідь на СКШН ЗС РФ «Кавказ-2020», тобто певний стримуючий крок чи навіть сигнал на постійне «брязкання» зброєю не тільки стосовно України, але й щодо країн східного флангу НАТО.

До того ж в жовтні ц. р. Україна уклала низку масштабних військово-технічних угод з країнами-членами НАТО. Зокрема, про виділення Великобританією пільгового кредиту в обсязі 1,25 млрд фунтів стерлінгів на розвиток Військово-морських сил України і створення двох баз в Чорному і Азовському морях, а також про постачання Туреччиною Україні розвідувально-ударних БПЛА та спільне виробництво засобів ППО. Крім того, Сполученні Штати вирішили виділити черговий транш фінансової допомоги в обсязі 250 млн дол. США для зміцнення оборонної сфери України.

Масові акції протесту в Білорусі проти фальсифікації підсумків президентських виборів

Подальші масові акції протесту в Білорусі проти фальсифікації підсумків президентських виборів на користь режиму О. Лукашенка. Попри намагання Мінська утримати контроль над ситуацією, вона стає щораз гострішою.

Так, з 26 жовтня ц. р. лідери білоруської опозиції розпочали другу хвилю акцій протесту, яка супроводжується страйками на основних державних підприємствах країни. Крім того, Координаційна рада білоруської опозиції створила новий орган, так зване Народне антикризове управління, завдання якого — організація практичних дій з транзиту влади в країні. Водночас провідний білоруський опозиційний Telegram-канал НЕХТА розпочав збір та оприлюднення персональних даних представників правоохоронних органів Білорусі з метою впливу на них та їхні родини.

Зі свого боку влада Білорусі визначила дії опозиції, як початок «терористичної війни» з підриву державного устрою країни. На основі цього О. Лукашенко дозволив силовим структурам застосовувати вогнепальну зброю стосовно протестуючих. Крім того, почалося створення так званих народних дружин для надання допомоги силовикам у придушенні опозиційних виступів.

За оцінкою представників Європейського парламенту, зазначені події вкрай небезпечні і можуть призвести до громадянського конфлікту (війни) в Білорусі.

Перехід Азербайджану до прямих силових дій з відновлення своєї територіальної цілісності

Перехід Азербайджану до прямих силових дій з відновлення своєї територіальної цілісності, а саме — звільнення Нагірного Карабаху та сусідніх з ним азербайджанських районів, за підтримки Росії захоплених Вірменією в період 1992–1994 років. Причому, сьогодні перевага над Вірменією за військовим потенціалом дозволяє Азербайджану впевнено вести бойові дії. За таких обставин Азербайджан, з огляду на нездатність світового співтовариства вирішити у мирний спосіб майже тридцятирічний заморожений конфлікт, повністю ігнорує заклики Росії та західних країн припинити бойові дії. Він погоджується повернутися до мирного вирішення вірменсько-азербайджанського конфлікту лише у тому випадку, коли Вірменія виведе свої війська з Нагірного Карабаху.

Азербайджан підтримує Туреччина і не тільки політично. Вона надає в тому числі воєнно-технічну допомогу, що фактично є першим випадком безпосереднього втручання країн-членів НАТО у збройні конфлікти на пострадянському просторі. До того ж 27 жовтня ц. р. президент Туреччини Р. Ердоган демонстративно застеріг Росію від перетину нею «червоних ліній» у Нагірному Карабаху.

Революція в Киргизстані через фальсифікації підсумків парламентських виборів

Чергова революція в Киргизстані в жовтні ц. р., що стало наслідком фальсифікації владою підсумків парламентських виборів в країні. В результаті революційних подій у відставку довелось піти президенту Киргизстану С. Жеєнбекову, який став біля владного керма в 2017 році за підтримки Росії (є представником проросійської Соціал-демократичної партії Киргизстану).

При цьому експерти не виключають можливість причетності Пекіна до зміни влади в Киргизстані, що і стало наслідком згортання відносин цієї країни з Китаєм на користь Російської Федерації. За таких умов загострилося питання про повернення Киргизстаном своїх боргів Китаю в обсязі 1,7 млрд дол. США, що становить найбільшу частину його зовнішніх запозичень.

Ускладнення внутрішньополітичної ситуації в Молдові напередодні президентських виборів

Ускладнення внутрішньополітичної ситуації в Молдові напередодні президентських виборів, запланованих на 1 листопада ц. р. Зокрема, наприкінці жовтня поточного року журналістська організація RISE Moldova оприлюднила низку матеріалів про тісні зв’язки з Росією чинного президента Молдови І. Додона (він представляє проросійську Партію соціалістів Республіки Молдова).

Зрештою, С. Наришкін — директор Служби зовнішньої розвідки РФ, який на фоні останніх подій набуває все більшої політичної ваги в російському істеблішменті — звинуватив США в тому, що вони опрацьовують революційний сценарій для Молдови аби не допустити переобрання І. Додона на президентську посаду. Згідно з запевненнями російських спецслужб, якщо І. Додон виграє вибори, то за допомогою прозахідних сил у Молдові виникнуть масові заворушення на кшталт інших «кольорових» революцій пострадянського простору.

Росія втрачає вплив на пострадянських теренах, що є продовженням тенденції з послаблення російських позицій у світі

В цілому все це свідчить, що Російська Федерація поступово втрачає вплив на пострадянських теренах, що є продовженням тенденції з послаблення російських позицій у світі. А відтак Росія втрачає можливості з реалізації своїх геополітичних планів з відновлення чогось схожого на Радянський Союз, або хоча б з контролю над просторами колишньої Російської імперії. Натомість об’єктивно відбувається посилення присутності в цьому регіоні інших центрів сили світового та регіонального рівнів, насамперед США, ФРН, Великобританії, Туреччини і Китаю. При цьому загострення економічних проблем Російської Федерації, яке стає системним за характером, фактично позбавляє її можливості ефективно відстоювати свої інтереси.

Це ж стосується і збройних сил Росії, як одного з основних інструментів реалізації російської зовнішньої політики. Так, у серпні ц. р. міністерство фінансів РФ запропонувало скоротити військові видатки приблизно на 30 %. У жовтні поточного року такі пропозиції були доповнені ініціативами згаданого органу стосовно зменшення кількості військовослужбовців російської армії та флоту на 10 %, а також скорочення видатків на їх утримання.

…Росія продовжує протистояння із Заходом та намагається утримати країни колишнього СРСР у сфері свого впливу. Зважаючи на свої можливості, Кремль лише змінює форми та методи своїх дій…

За оцінками російських експертів, така ситуація нагадує військову реформу в Росії періоду 2009–2012 років під керівництвом тодішнього міністра оборони О. Сердюкова. Як пам’ятаємо, на той час негативні наслідки від світової кризи змусили РФ розпочати масштабні скорочення збройних сил під виглядом їх оптимізації та «приведення до сучасних стандартів». Втім, все це зовсім не означає, що Росія відмовиться від протистояння із Заходом та намагань утримати країни колишнього СРСР у сфері свого впливу. Зважаючи на свої можливості, Кремль лише змінює форми та методи своїх дій.

Так, намагаючись тиснути на США, керівництво Російської Федерації маніпулює питанням пролонгації підписаного у 2010 році Договору про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-3). Зокрема, Москва відкидає пропозиції Вашингтона про включення до СНО-3 питань скорочення тактичних ядерних озброєнь. В той же час знову активізується інформаційна кампанія, покликана переконати західні країни в тому, що Росія володіє унікальними надсучасними системами озброєнь. Але знову ж таки приховується, що більшість із таких систем все ще у стадії розробки чи випробувань, тому і не можуть застосовуватися в реальних бойових діях.

Крім того, за реакцію Росії на події в Білорусі та «втручання до них Заходу» видається ціла низка планових навчань, які останнім часом відбувалися на білоруській території. Згадаймо, саме у такому контексті висвітлювалися антитерористичні навчання ЗС Росії та Білорусі «Слов’янське братерство-2020» у вересні ц. р. і миротворчі навчання ОДКБ «Непорушне братерство-2020» у жовтні поточного року.

Аби ці навчання були більш резонансними, у білоруському повітряному просторі відбулися польоти літаків Дальньої (стратегічної) авіації ЗС РФ. Однак, насправді навчання безпосередньо не стосувалися виступів в Білорусі супротивників О. Лукашенка.

Таким же чином, в якості реакції РФ на силові дії Азербайджану з відновлення його територіальної цілісності, російськими ЗМІ подавалися планові навчання Каспійської військової флотилії в рамках підсумкової перевірки ЗС РФ за 2020 рік у жовтні ц. р. До речі, у подібному контексті стосовно Азербайджану коментувалися навчання «Непорушне братерство-2020», які називалися «підготовкою ОДКБ до розгортання миротворчих сил в Нагірному Карабаху».

Разом з тим Росія, всупереч своїм зобов’язанням перед партнерами по ОДКБ, так і не надала військової допомоги правлячим режимам Білорусі, Вірменії та Киргизстану у кризових для них ситуаціях. На офіційному рівні Кремль це пояснював відсутністю підстав для застосування відповідних положень Договору про колективну безпеку. Однак, справжніми причинами такої позиції росіян були не тільки брак коштів на проведення силових акцій, але й загроза нових санкцій з боку Заходу та небезпека зіткнення Росії з Туреччиною на Кавказі і з Китаєм — у Центральній Азії. (До речі, активізація збройного протистояння між Вірменію та Азербайджаном розпочалась відразу ж після завершення СКШН ЗС РФ «Кавказ-2020», які подавалися Москвою як свідчення «єдності» та «дієвості» ОДКБ).

…Росія все ще готова застосувати силу на пострадянському просторі, що і може зробити у тому випадку, коли ситуація розвиватиметься не за бажаним для неї сценарієм…

Відверто кажучи, Росія все ще готова застосувати силу на пострадянському просторі, що і може зробити у тому випадку, коли ситуація розвиватиметься не за бажаним для неї сценарієм. Такими «випадками» можуть бути: виникнення громадянської війни в Білорусі; перехід України до активних наступальних дій зі звільнення окупованих територій Донбасу тощо.

У Росії поки що є достатній ресурс, навіть можна сказати — потенціал, з яким вона може продовжувати конфронтацію зі США і НАТО, принаймні, у ракетно-ядерній сфері. Так, Стратегічні ядерні сили РФ, не зважаючи на всі економічні проблеми, на лише підтримуються в готовності, але й модернізуються. Про це свідчить триваючий процес переозброєння Ракетних військ стратегічного призначення ЗС Росії, а також фактична незмінність інтенсивності їх бойової підготовки.

Крім того, у відповідь на вихід США із підписаного у 1987 році Договору про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності (РСМД), Росія почала розвивати свої можливості з застосування тактичної ядерної зброї. До речі, саме з цієї причини Росія відмовляється включати до оновленого Договору СНО-3 питання скорочення тактичних ядерних боєприпасів.

…Обстановка у регіоні колишнього СРСР розширює свободу дій пострадянських країн з відстоювання своїх інтересів…

Обстановка, що вимальовується у регіоні колишнього СРСР, розширює свободу дій пострадянських країн з відстоювання своїх інтересів. Все це в повній мірі стосується України і дозволяє їй перейти до більш активного курсу з відновлення своєї територіальної цілісності на своїх умовах. Зокрема, на даному етапі це може стосуватися реалізації ініціатив України щодо створення нових форматів врегулювання конфлікту на Донбасі, внесення змін до Мінських домовленостей, а також створення міжнародного майданчика для переговорів з відновлення українського суверенітету над Кримом. Принаймні, вся «державна машина», і не тільки, в тому числі президент, уряд, силові та спеціальні структури, включно з громадянським суспільством, повинні в унісон працювати над цим.

Ясна річ, це надзвичайно складне завдання. Однак Росія вже не зможе розмовляти з Україною з позиції сили, хоча і намагатиметься тиснути на нашу державу. А це, поряд з подальшими зусиллями щодо політичного усунення донбаської проблеми, і надалі вимагатиме від України, щоб вона зміцнювала свою обороноздатність на східному напрямку.

Зі слабким ніхто не розмовлятиме.

Віктор Гвоздь
доктор військових наук

bintel.org.ua

Теги: Віктор Гвоздь, COVID-19,пандемія,конфлікт на Донбасі,Росія,СРСР ,НАТО,США ,протести в Білорусі,Революція в Киргизстані
Автор: admin.politica.com.ua